Щиро сподіваюсь, що особисто знайомі мені члени команди нового президента бодай ініціюють перегляд того курсу, який призвів попереднього до такого ганебного фіналу.
Нема ніяких сил спостерігати витівки очільника УІНП, як і його братів по розуму. Коли Польща із скандалом (назвемо речі своїми іменами) прибрала «надто проукраїнського» Яна Пекло і призначила «яструба» Бартоша Цихоцького послом в Україні, я все чекав, коли ж почнеться. Почалося лише зараз і саме через націонал-божевільних на чолі із Вятровичем.
Я не можу підбрати інших слів окрім «діверсія», «саботаж» та «шкідник». До речі ось ця передача, через яку в наших партнерів вчергове підгоріло.
Гадаю, що українській політиці, як зовнішній, так і внутрішній, конче необхідна раціоналізація. Раціоналізація як розумна альтернатива потуранню специфічним смакам та уподобанням невеличкої, хоча й галасливої частини суспільства. Це потурання вже завело в глухий кут відносини України з Польщею, провокує численні конфлікти всередині країни і, в цілому, веде нас до прірви.
Останнім часом знов зазвучали голоси на користь такої раціоналізації. Варто відмітити статтю Олени Бетлій «Розмінувати минуле. Якою має бути нова польська політика України«. В ній, зокрема, згадується «казус Ющенко — Качинського», історія с публічним приниженням Броніслава Коморовського та інші «казуси» аналогічного штибу, які зруйнували довіру польської сторони до України.
Як на мене, правильні речі висловлені в ній у надто обережний спосіб. Аби підтримати та розвинути цей в тренд в суспільній свідомості, написав для «Української правди» власну колонку «Декомунізація 2.0: раціо vs емоціо«.
Похищение Восточной Европы 